Перший Форум онкопацієнтів – перші враження
Легко, невимушено, практично на одному диханні, причому - не лише змістовно й актуально, але і надзвичайно цікаво та корисно, причому - якраз напередодні Всесвітнього Дня боротьби з раком, пройшов Перший Форум онкопацієнтів України, який зібрав понад 120 делегатів зі злоякісними захворюваннями різних стадій та різної локалізації і відбувся на базі чудової київської клініки "Оберіг"
Організатори Форуму провели величезну підготовчу роботу і окрім девізів, які винесені у надзаголовкові цієї статті, дуже наполегливо рекомендували онкохворим дотримуватись кількох основоположних постулатів.По-перше - слід перестати соромитися свого діагнозу, бо рак не заразний і не передається від людини до людини. По-друге - потрібно перестати шукати винних та перекладати провину на інших. І, по-третє, - діагноз “рак” ні в якому разі не має права ставити крапку на житті.
Відзначу, що слухаючи виступи лекторів, як хворий, як лікар і як у певній мірі організатор (голова районної протиракової комісії), повинен зазначити, що виступаючі були підібрані уміло, з толком і практичною користю для присутніх.
Так, доповідь Цві Бернштейна, “Загальна онкологія за 25 хвилин”, була дуже цікавою і багатьом додала необхідних знань. Зокрема провідний онколог клініки ЛІСОД навів цікаві ознаки клітин пухлини (безсмертя, старт- та стоп сигнали, апоптоз, ангіогенез, метастазування), а також зупинився на далеко не ординарному питанні: чому ми хворіємо на рак. Відповідь, до речі , вразила - тому, що ми складно збудовані. Дискутабельним, але неабияк аргументованим було його бачення теорії розвитку раку (повезло - не повезло). роль спадковості (всього лише близько 5%), значення мутацій (66% - випадкові), порівняння схеми вивченого гену людини зі схемою метро та дані про те, що ми знаємо його лише на 3% і т.д. А приклад про дідуся 97 років, що вмер не своєю смертю у старенькому Москвичеві і залишив молоду вдову та малих діток і в порівнянні з 37-річним чоловіком, який вів здоровий спосіб життя, займався на тренажерах, освоїв сироїденння, але помер від раку товстої кишки, зірвав шквал аплодисментів.
Емоційним і також дуже цікавим був виступ Голови Української асоціації клінічних досліджень І.Вишневецького, який не лише націлив на можливі шляхи підключення хворих до програми клінічних досліджень, а й розвіяв існуючі серед нас міфи про КД (піддослідні кролики, змова злих буржуїв, масове використання лише плацебо, страх, невідомість та інші).
КМН К.Харченко з Київського міського онкоцентру виклала величезну стурбованість ростом захворюваності жінок на рак папіломи людини, повідомила, що дівчатка зараз уражені ним десь на 98%, але його цілком можливо якщо не вилікувати, то у значній мірі призупинити шляхом щеплення вакцинами Гардасіл або Гарварікс перед початком статевого життя (тут зараз на жаль великий розмах вікового діапазону - від 18 й до 11, а то й молодшого віку у дівчаток).
Пластичний хірург-мамолог А.Якобчук цікаво зупинився на темі “Реконструкція молочної залози. За та проти.”, показав кращі досягнення своєї роботи та закликав жінок з цією проблемою писати йому безпосередньо у ФБ, викладати свої історії хвороби, які він буде уважно вивчати і найцікавішим зробить реконструкцію, можливо навіть безкоштовно.
Заслуговував неабиякої уваги і виступ Н.Піонтковської - провідного фізичного терапевта, реабілітолога з Клініки “Оберіг”, яка майстерно висвітлила проблеми відновного лікування онкохворих, шляхи їх вирішення у клініці, підняла питання про біопсихосоціальну модель (усунення неповносправності) та навела дуже яскравий і повчальний девіз: “Лікар рятує життя, а реабілітолог допомагає прожити його ЯКІСНО”.
Дуже цікавим, а як на мене - чи не найважливішим, був виступ нашої землячки з Полтави - онкопсихолога з Клініки ЛІСОД Ії Слабінської, яка зупинилася і в межах короткого регламенту дуже майстерно висвітлила тему про те, як побороти страх рецидиву у онкохворих. Вона навела порівняльні приклади таких страхів у чоловіків і жінок ( 50 : 50), серед молоді та зрілих людей, зупинилася на деяких пускових моментах (необхідність планового обстеження, річниця діагнозу чи операції, закінчення лікування, нові симптоми, дивний сон, нова інформація про хворобу і т.д.)
Крім того, мене особисто м’яко кажучи зачепили кілька “ЧОМУ” при виникненні, розвиткові та поширенні таких страхів. Це, перед усім, ризик бути відірваним від команди колег-однодумців, це - нестача практичної та емоційної підтримки від керівництва, а також ризик втратити те, що особливо цінне для тебе (не бути більше так-би мовити членом клубу). Заслуговують довіри і сприйняття також інформація про спроби вищестоячих мінімізувати наші плюси, максималізувати мінуси та постійно тиснути, про пригніченість від невизначеності чи відсутності цілей та задач у майбутньому. Ще було немало інформації, наприклад, про cиндром загрози так званого Дамоклового меча, про питання самоконтролю, про формулу страху, про страх від неї т.д. і т.п.
На закінчення форуму підняли дух учасникам та додали неабиякої мотивації три повчальні особисті історії трьох молодих жінок з РМЗ, РШМ та PNH, які після безлічі зневірянь не опустили руки, на кінцевому етапі зуміли здолати рак, мають стійку ремісію і зараз несуть свої знання, своє уміння та досвід до тих, хто наразі страждає від онконедуги.
До речі, на мій погляд, було б дуже непогано, коли б і наші лікарі сміливіше і частіше висвітлювали (в тому числі і на шпальтах Медичної газети Полтавщини) про випадки тривалої та стійкої ремісії у онкохворих, бо це додавало б мотивації іншим хворим на рак, а для лікарів, у яких є такі хворі – неабиякокого престижу та значного підвищення репутації.
Без сумніву, Перший Форум онкопацієнтів удався. Він був корисним у першу чергу для хворих. Але він буде нести заряд позитиву та певний стимул і для нас – медиків як первинної, так і вторинної ланок здоровоохорони, бо стимулюватиме нас на покращення онкооглядів, на зменшення виявлених занедбаних випадків, на збереження тривалості ремісії та на збільшення довготи життя у наших онкопацієнтів.
Валерій Коробейник
Зав. поліклінічним відд.
Кобеляцької ЦРЛ